В Україні розгортається реформа системи шкільної освіти. Platfor.ma поговорила з менеджером креативних освітніх проектів громадської спілки «Освіторія» Оленою Северенчук про реформування середньої освіти, роль приватних шкіл і національну премію Global Teacher Prize Ukraine.
Сучасні школярі абсолютно всім відрізняються від тих, що були, наприклад, 20 років тому, до цифрової революції. І дорослим нарешті потрібно це збагнути. І заради збереження власних нервових клітин прийняти факт, що «як раніше» вже не буде ніколи. Нічого робити з цим поколінням не потрібно, потрібно щось робити з собою, як це не боляче внутрішньо прийняти.
Сучасні діти значно вільніші, розкутіші, безпосередніші. Вони народилися поруч із мобільними телефонами, планшетами та смартфонами. Їхні мами відправляли друзям і родичам світлини своїх новонароджених чад іще 13-14 років тому за допомогою MMS, тепер – за допомогою телеграм/месенджера/вотсап/вайбера. Вони вміють збільшувати-зменшувати екран вже в один рік, у два – користуватися камерою та грати у застосунки, у три – завантажувати відео на YouTube. Їм не потрібно сидіти чотири години у бібліотеці та шукати цінну інформацію, вона в них під руками щосекунди. Відповідно, і швидкість обробки цієї інформації значно вища.
Добре це чи погано, – яка різниця? Це факт. Так, у них кліпове мислення, вони не можуть довго концентруватися на матеріалі, лонгріди, як правило, закриваються ще до того, як прочитується перше речення. Вони радше запитають поради у Google, аніж у вчителя чи тата й мами, вони мультитаскери і можуть одночасно робити уроки, листуватися з друзями та жувати бутерброд. Слухайте, так давайте йти через їхні сильні боки, а не слабкі! І тоді конфліктів поколінь точно буде менше. Не варто вимагати від дитини покоління-Z посидючості та концентрації на математиці протягом години, для неї це просто нереально. Це так само, як для її бабусі, можливо, навчитися користуватися електронкою. Проте бабусю всі толерують, бо у неї ж вік й усе таке, а дитину – не хочуть. Де логіка, де справедливість?
НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА
1 вересня 2018 року в Україні буде розпочато впровадження реформи Нової української школи. Якщо коротко, то це перехід від школи, орієнтованої на отримання знань, до компетентісного підходу в навчанні. Одним із компонентів реформи є впровадження нових стандартів освіти.
Сьогодні старшокласники подекуди мають до 22-х предметів. Давайте чесно: чи реально адекватно працювати з такими обсягами інформації? Який сенс у предметах, між якими практично немає зв’язків? Чи правильно вивчати хімію, біологію, фізику окремо? Чому б не створити комплексний курс літератури замість окремо світової та української? А яка мета вивчення історії? Невже у тому, аби запам’ятати купу дат та імена полководців? Навіщо, якщо все знає Google і ми можемо дістати фактично будь-яку інформацію за кілька секунд? І подвійне «навіщо?», якщо, знаючи дати, ми не розуміємо, чому сталося саме так, як можна було уникнути негативних наслідків.
Новий стандарт об’єднує предмети в блоки: математична освіта, мовно-літературна, іншомовна, мистецька, громадянська та історична, природнича тощо. Усього десять блоків. Але найбільша цінність у тому, що він ґрунтується на компетентнісному підході та нарешті враховує той факт, що ми живемо в XXI сторіччі, де важливо бути креативним, уміти критично мислити, працювати в команді.
Не можна казати, що всю концепцію створили виключно ми. У той же час неправильно стверджувати, що це копія принципів освіти якоїсь іншої країни. Жодна, навіть найбільш вдала система, не буде працювати в іншій державі на 100%, бо є різниця в менталітеті та культурі. Тому це симбіоз світових та українських практик, без яких ми не можемо обійтися, адже світ з кожним роком стає все більш відкритим і ми повинні орієнтуватися на виховання громадян світу.
Які реальні результати вже сьогодні й що можна «помацати»? Наприклад, ми відмовилися від старих хрестоматій і міністерство разом із видавництвом «Старого Лева» випустили нові збірки для 1-2 та 3-4 класів з новим контентом і сучасними письменниками, які пишуть про сьогоднішні реалії, зрозумілі дітям, а не про білочок, які ділять на деревах горішки.
Для уряду пріоритетною є реформа вищої педагогічної освіти. Власне, вищої освіти загалом. Майбутні вчителі орієнтуються на чинні стандарти та програми, відповідно, з упровадженням Нової школи, зміниться й програма у вишах. Та це крапля в морі, насправді. Нам потрібно реформувати взагалі всю систему підготовки вчителів. І першочергово потрібно думати про те, яким чином залучати у професію таланти, чого їх навчати, скільки років, як перейти із затеоретизованої площини до практичної.
Який вигляд має стандартний урок у стандартній школі? «Опитати – виставити оцінки – пояснити новий матеріал – відпустити додому» вже не працює. У розвинених країнах мінімум теорії – максимум практичної роботи. Тому, перейшовши до нової системи, учитель уже не буде виконувати функцію лектора та «карателя». Він стане швидше ментором, який координує процес та показує різні шляхи. Я все чекаю, коли нарешті й батьки, і сам учитель, і діти зрозуміють, що вчитель давно вже не є носієм цінної та нікому більше не відомої інформації і він має викласти її дітям, які сидять у рівненьких рядах зі складеними руцями.
Неможливо визначити єдину проблему освіти в Україні, вона комплексна. Це й застарілі стандарти, і кадровий голод та демотивований учитель, і недостатнє фінансування, і неналежний стан приміщень… Як результат – низька якість надання послуги, особливо в сільській місцевості, де вчитель фізкультури викладає разом математику, а у вільний час ще й крутить дискотеку в сільському клубі.
На вирішення проблем освіти в сільській місцевості спрямована реформа децентралізації. Концептуальні зміни передбачені реформою Нової української школи, складовими якої є і вмотивований учитель, і фінансова автономія шкіл. Насправді, уперше за роки незалежності в освіті почалися фундаментальні зміни по усіх фронтах. Ми, як правило, звикли отримувати все «тут і зараз», а з освітою так не буває. Потрібно трішки зачекати для того, аби побачити реальні результати. Правда, «почекати» – це я не про ще 20 або 30 років, у нас їх просто немає, це той випадок, коли потрібно кардинально і не чекаючи. Та все ж і за рік-два результатів ми ще не побачимо.
ІНТЕРНЕТ В ОФІЦІЙНІЙ ОСВІТІ
Наскільки в НУШ враховані можливості мережі? Інтернет – це всього лише платформа для розміщення величезних обсягів інформації. І про доцільність чи недоцільність використання інформації з цієї платформи не йдеться вже давно. Без інтернету ми навряд чи вже могли б функціонувати.
Онлайн-курси – інше питання. Це одна з форм отримання та опрацювання інформації, і якщо вам особисто такий формат «заходить» – чому б і ні? Проте навряд чи вони можуть бути повноцінною заміною офлайн-освіті, принаймні масово. Це чудовий допоміжний засіб. Наприклад, при «перевернутому» навчанні, підготовці до ЗНО, або якщо цікаво почути альтернативну думку, щось поглибити і так далі.
Для того, аби здобувати виключно онлайн-освіту, потрібно мати шалену мотивацію. Там же ніхто не дає «чарівного копняка», ніхто не контролює. Coursera, до речі, зараз працюють над системою менторства, щоб усе-таки за студентом, який проходить курс, була закріплена людина, яка б моніторила процес. Таким чином вони хочуть підвищити відсоток тих, хто проходить курс від початку й до кінця. Це не є самоціллю, оскільки часто людина реєструється заради однієї-двох лекцій, які її цікавлять, не маючи на меті завершувати курс, та все ж із проблемою низького відсотку проходження курсів будуть працювати.
ПРИВАТНА ОСВІТА
Приватна школа – це не питання того, варто чи ні. Це питання потреби клієнтів, тобто дітей і батьків. Так, саме клієнтів, оскільки освіта – це послуга. І ми мусимо до такого підходу звикати (про яскраві приватні школи України можна прочитати тут. – Platfor.ma).
Немає сенсу говорити про якусь конкуренцію між приватними та державними школами в Україні, адже 98% шкіл – державні. І сьогодні я бачу насправді унікальну штуку. Можу назвати з десяток приватних шкіл, які абсолютно безкоштовно відкривають доступ до всіх своїх інновацій школам державним. Середня освіта сьогодні потребує максимальної синергії, а не конкуренції (на відміну від вишів, до речі). Є кілька шкіл, які, маючи експертизу, заснували навчальні центри для освітян. З цією самою метою і «Освіторія» п’ять місяців тому відкрила хаб, де ми проводимо тренінги, майстер-класи, новокав’ярні для всіх, хто прагне змін та іншості.
Та як би там не було, а така критична маса не в змозі змінити 470 тис. українських учителів. Нам потрібна загальнодержавна програма із залученням громадських організацій та міжнародних експертів, які працюють у цій площині.
НОБЕЛЬ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ
Премія The Global Teacher Prize Ukraine (про яку ми вже писали. – Platfor.ma) – це продовження того, чим «Освіторія» займалася у попередні роки, особливо враховуючи, що наша цільова аудиторія – це саме освітяни. У першу чергу її місія – це підвищення престижу професії, а головним завданням є залучення до участі якомога більшої кількості яскравих викладачів, які мислять нешаблонно, не чекають змін «згори» та, звісно ж, мріють, надихають і змінюють.
Участь у премії доступна кожному шкільному вчителю-практику. Зробити це можна самостійно, заповнивши заявку на сайті globalteacherprize.org.ua, або якщо хтось інший номінує вас на премію. Після реєстрації ми надсилаємо учасникам лист-привітання й анкету. На цьому етапі це єдина вимога, тому важливо ретельно продумати відповідь на кожне запитання.
Призовий фонд національного етапу конкурсу становить 100 тис. грн, а також рік безлімітного навчання від громадської спілки «Освіторія» та допомога з правильним заповненням анкет на участь у світовому конкурсі Global Teacher Prize. П’ять фіналістів у березні 2018-го поїдуть на Global Education and Skills Forum до м. Дубай, де відбудеться церемонія нагородження переможця світової премії. І хто знає, раптом серед топ-10 кращих учителів світу будуть й учасники з України.
Сучасні школярі абсолютно всім відрізняються від тих, що були, наприклад, 20 років тому, до цифрової революції. І дорослим нарешті потрібно це збагнути. І заради збереження власних нервових клітин прийняти факт, що «як раніше» вже не буде ніколи. Нічого робити з цим поколінням не потрібно, потрібно щось робити з собою, як це не боляче внутрішньо прийняти.
